Анна Шиман
Чорновий переклад. Текст перекладено автоматично і ще не вичитано — якщо щось читається дивно, так воно і є.
Ця стаття розкриває вплив материнського комплексу на розвиток особистості та життєвий успіх.
Що дитина вбирає з молоком матері?
З молоком матері дитина вбирає буквальне і символічне ставлення до себе. І те, як дитина це побачить і відчує, закладе основу її ставлення до себе — через самооцінку і самовідчуття.
Спілкування дитини з матір’ю стане основою для життя і дасть відповідь на найважливіше для кожного з нас питання: чи маємо ми право бути в цьому світі, чекати від нього благ і претендувати на успіх.
Розгляньмо це питання докладніше.
До народження дитина має досвід життя в материнському лоні, де є живлення, де є ідеальна стабільність порівняно з життям після народження. У цей період дитина отримує певний досвід «раю», безумовної любові, яку можна отримати, просто існуючи, без умов і рамок.
Після народження, або так званого «вигнання з раю», дитина пристосовується до нового життя, до нових умов. Важливим і головним орієнтиром після народження, щонайменше до року, буде фігура матері.
Існує теорія, що дитина до своїх 6 років створює несвідомий сценарій свого майбутнього життя, а десь до 8 років усе це закріплює і доопрацьовує «деталі», формуючи свій життєвий план.
І це не про те, що вона геній інтуїції і в три роки знає, куди вступатиме вчитися і з ким одружиться чи за кого вийде заміж.
Ні. Це про стратегію взаємодії із собою і світом.
Це про те, як буде сформовано рамки, дозволи і заборони на втілення своїх бажань і потреб у житті.
На формування основи цих «сценаріїв» після народження насамперед впливає взаємодія з материнською фігурою.
Рідна. Не рідна. Не важливо. Зараз не про це.
Факт у тому, що кожен із нас має досвід спілкування з материнським в особі когось у післяпологовий період.
Так, до народження впливають генетика, середовище, яке оточувало вагітну матір, а після материнська фігура виходить на перший план, починає активно впливати на дитину через свої прямі дії та вчинки під час взаємодії і виховання.
Потім до цього впливу дедалі більше додаються батьківська фігура, інші родичі, нянечки, вихователі в садочку, вчителі в школі, тренери тощо. Про це ми докладно розповідаємо на нашому онлайн-курсі «Практична психологія».
Але зараз ми говоримо про зародження стосунків зі світом через стосунки з материнською фігурою.
Зокрема про те, як мати реагуватиме, коли дитина заявляє про свої потреби: голод, холод, коли в неї щось болить, коли їй жарко. Коли вона хоче спілкування і гри.
Дитина формує ставлення до себе за зразком стосунків з материнською фігурою — навіть не з самою мамою, а з її образом — такою, якою дитина її бачить.
Яке ставлення до себе від мами дитина відчуває, таке враження вона й закладатиме в основу материнського образу і образу себе. Вона не знає, що в мами проблеми з татом, що в неї післяпологова депресія, що вона боїться доглядати за дитиною, щоб не зробити щось не так, і чекає бабусю з інструкціями. Дитина бачить: задовольняються її потреби чи ні, вона відчуває ставлення мами до себе — тепло чи холод. І на підставі цього невербального матеріалу дитина вирішує — чи довіряти мамі, чи можна довіряти материнському світу і чи можна довіряти світу взагалі, який мати символізує через атмосферу любові, прийняття і турботи або, навпаки, через ігнорування потреб, через застосування фізичної сили. Чи довіряти самій собі.
Дитина швидко вчиться, як краще заявляти цьому світу про свої «хочу». У цьому їй допомагає реакція матері. Якщо вона поплакала і до неї прийшли, задовольнили її потреби, то вона й далі так робитиме. Якщо вона поплакала, а її з якоїсь причини проігнорували, то вона навчиться тихенько лежати і чекати, що до неї прийдуть і її помітять.
І це вже основа для поведінкових сценаріїв у майбутньому дорослому житті.
У Мелані Кляйн, відомої психоаналітикині, є вираз «добрі» і «погані» груди. Тобто коли мати не лише годує молоком, а й емоційно включена в спілкування з дитиною під час годування, то формується позитивний досвід спілкування, який дає дитині самовідчуття, що її люблять.
У дитини цього віку немає філософських категорій на кшталт того, що таке любов на думку Канта чи Біблії. Але є відчуття. Почуття. Які накопичуються в тілі, що підтверджують психосоматичні прояви.
«Погані» груди — це про стан, коли є проблеми або з молоком, або з емоційною залученістю матері в життя дитини, або і те, і те одночасно. Адже якщо молоко й увага матері — це життєво важливий ресурс і в матері його для дитини немає, то на рівні інстинктів формується враження, що її відкинуто, що для неї немає місця і ресурсу. Але в цьому світі для неї точно є біль і горе — щонайменше від «порожніх», «поганих» грудей.
Відчувається загроза життю, а далі цей стан впливає на самооцінку, претензії на успіх у соціумі, на стосунки та інші сфери життя.
І це теж формує способи адаптації і життєві сценарії.
Тут треба уточнити.
Досі я згадував материнський образ, фігуру матері, але не називав її фактичною мамою.
У чому суть у контексті теми цієї статті?
У тому, що ще до початку спілкування з фактичною матір’ю дитина стикається з чимось абстрактно материнським. Тобто в лоні, під час пологів, у перший час життя після народження дитина не виділяла для себе жодних фігур. Це було ірраціональне зіткнення з архетипними, материнськими силами — як з умовно тими, що дають життя на рівні «раю», так і з тими, що виганяють з цього «раю».
Ці первісні сили Юнг називав архетипами, де Архетип Матері містить у собі весь потенціал материнського — від позитивного до негативного, від матері, яка любить своє дитя, до матері, яка його ненавидить.
Якщо описати це через комплекси, то це будуть комплекс Діви Марії, божественної матері, і комплекс Ліліт, яка ненавидить дітей, яка краде їх у життя і губить. І спілкування з власною фактичною матір’ю накладається на ці сили. Полюси архетипів стають основою для «поганих» і «добрих» грудей. В ідеальній ситуації ці полюси з’єднуються в один образ у процесі розвитку особистості й розкриття вмісту комплексів усередині себе, утворюючи єдиний образ природної матері. Вона як Всесвіт. Може дарувати життя, поливати дощами новий урожай, а може цей самий урожай знищити посухою. Але якщо дитина, а потім доросла людина фіксується в якомусь полюсі, де мати для неї або погана, або добра, то тоді один із полюсів вона починає проєктувати й на навколишній світ. Адже не просто «груди» погані, а все довкола них — тобто світ — такий. І стосунки, де немає любові та ресурсу для дитини, засвоюються як установка: у цьому світі для мене немає нічого або є, але в малих кількостях.
Дитина вчиться справлятися з цим дефіцитом любові.
Як?
Урізаючи свої «хочу». Відмовляючись від своїх потреб і бажань.
І всі свої дії в дорослому віці людина співвідноситиме з розумінням того, що у світі немає ресурсу для неї.
А якщо цій людині спаде на думку, де цей ресурс узяти, то вона «озиратиметься» на внутрішній образ матері, згадуючи все горе і смуток від зіткнення з її світом, і їй буде простіше відмовитися від цієї ідеї, ніж ризикувати зіткнутися з розчаруванням і неприйняттям.
Але ця історія не може тривати вічно. Людина або починає бунтувати проти системи завдяки підтримці свого єства, яке проти цих рамок і несправедливості, або ж кориться і в стані жертви, завдяки вивченій безпорадності, особливо не намагається ні на що претендувати, стає веденою, залежною, руйнівною.
Тож що ж вбирає дитина з молоком матері?
Це ставлення до себе і те, як світ може з нею спілкуватися на подобу матері. Людина вбирає своє самовідчуття.
Вбирає відчуття довіри чи недовіри до світу. І це сценарій щонайменше на 15-20-30 років.
Раніше цього віку людині важко щось кардинально змінити в цих «налаштуваннях». Великим шансом на зміни часто стають кардинальні повороти в житті — перемога над смертельною хворобою, виживання в ситуації, де це здається дивом. Або ж це стається в період життєвих криз, як-от криза 25 років, криза середнього віку, криза порожнього гнізда, втрата близьких людей тощо. А є люди, які все життя живуть у рамках первинних сценаріїв, які вони самі створили для себе в немовлятстві, пояснюючи це тим, що змінити щось не в їхніх силах. Але якщо в немовлятстві у вас не було змоги відстояти своє «хочу», свою індивідуальність, то в дорослому житті цей шанс з’являється.
І тут вибір за кожним — чи потрібен йому цей шанс, як учинити з цим шансом — прийняти чи проігнорувати.
Якщо ви, читаючи цю статтю-роздум, замислилися над написаним, вам відгукнулися ті чи інші рядки, ви відчули, що тут є щось про ваш стан, то запрошую виправити все те, що ви, будучи маленькою дитиною, вважали істиною і що зараз заважає бути щасливою людиною, гідно реагувати і приймати увагу, любов до себе, і що впливає на стосунки, сімейне життя, на можливість мати дітей, на кар’єру і якість вашого життя.
Петро Олександрович Полященко, викладач центру PSYVISION
