Анна ШиманЧорновий переклад. Текст перекладено автоматично і ще не вичитано — якщо щось читається дивно, так воно і є.
Між небом і землею. Емоційні гойдалки. Психологія его.
Ключовий чинник у досягненні бажаного — дія.
Сьогодні багато хто опиняється в постійному стані дисбалансу, який проявляється як «хочу, але не можу» або як «можу, але не хочу». У результаті замість того, щоб робити заплановане, людина намагається впоратися з ґрунтом, що раптом пішов з-під ніг, витрачає на це багато сил, часу, енергії.
Чому виникає емоційний дисбаланс і як із нього вийти?
Відповідаючи на запитання «чому?», хочеться познайомити вас із теорією особистості, яку запропонував Е. Берн.
Згідно з нею, у кожній людині одночасно присутні три «его-стани»: батько, дорослий, дитина.
Батько виконує щодо Дитини функцію виховання (заборони, приписи, похвала й покарання), а Дитина, як і всі відомі нам діти, керується принципом задоволення і відповідає за наші бажання, спонтанність, активність і енергію для життя. Дитина і Батько, як бачимо, втілюють протилежні принципи, а тому перебувають у конфлікті, створюючи напругу й постійно протидіючи одне одному всередині психіки. Іноді Батько може перетворитися на справжнісінького тирана й придушувати жвавість і спонтанність. Але й Дитина часто не здається: вловивши момент, вона виривається з-під контролю Батька, що проґавив її, і біжить світ за очі, намагаючись використати цю мить, щоб здійснити всі накопичені очікування. У таких ситуаціях людина часто опиняється не в тих стосунках, працює не на тій роботі, спілкується не з тими людьми, втрачає гроші, роблячи імпульсивні вчинки, може потрапити в залежність.
Конфлікт Батька й Дитини — це і є основа емоційних гойдалок. Як бачите, суть конфлікту в тому, що «хочу» (дитина) конфліктує з «треба» (батько). І коли людина застрягає в цьому конфлікті, територію її свідомості займає питання: як відвоювати своє право на свободу (дитина) у внутрішнього батька? Або питання: як придушити чи ампутувати цю неспокійну частину себе (дитина) і почуватися незворушним і правильним (таким, як треба)?
Тут уже немає місця реальним цілям, бо їх підмінюють ілюзорні. Людина хоче довести комусь зі своєї голови, що вона «право має».
Найчастіше цей конфлікт не усвідомлюється, і тому веде людину до створення стосунків з іншими, де ці інші гратимуть для неї відповідну роль: Батька або Дитини. Так конфлікт поступово переміщується з внутрішньої реальності у зовнішню. Люди можуть по черзі мінятися ролями одне для одного, потрапляючи в нескінченний цикл протистояння, і так відіграють свій внутрішній конфлікт.
Чи треба казати, що емоційні гойдалки погано впливають на ефективність і якість життя?
Як із цього вийти?
Як перестати гойдатися на гойдалці «хочу — треба»?
Як не провалюватися в апатію й депресію через те, що «я слабкий і нікчемний», а потім не шукати енергію для компенсації, щоб почуватися всесильним і всемогутнім (і крізь ці фільтри бажати неможливого й діяти неправильно)?
Тут нам допоможе позиція внутрішнього Дорослого, функція якого полягає в постійному моніторингу зовнішньої реальності та в здатності співвідносити цю інформацію з внутрішніми фігурами та їхніми запитами.
Внутрішній Дорослий — це ваш центр керування, його принцип — принцип реальності. Коли в людини слабке самоусвідомлення, коли їй складно з саморефлексією, розумінням себе й відокремленням себе від інших, тоді замість принципу реальності вона раз у раз потрапляє то в его-стан Дитини, то в его-стан Батька.
У такому разі людина втрачає здатність сприймати себе як окрему особистість, а отже — не сприймає й інших людей як окремих, із власною волею, бажаннями й правами. Виникають ситуації, у яких інші люди сприймаються як продовження самого себе. Звідси непомірні очікування, претензії, образи й прагнення довести, відстояти свої права й територію. Тобто людині здається, що її несправедливо позбавляють законного «майна» (ресурсу), хоча вона просто не бачить у цей момент, де територія іншого і де пролягає межа цієї території — своєї та іншого.
Формування й розвиток фігури Дорослого — головне завдання, яке стоїть перед людиною, якщо вона хоче подолати циклічні стани й перестати гойдатися на гойдалці нікчемності й зверхності. Реалізувати свої цілі й отримувати результати, розвиватися й розширювати свій потенціал для майбутніх звершень.
Розвиваючи принцип сприйняття реальності за допомогою тренування уваги, волі, мислення, людина здобуває свободу обирати, що їй робити і в який бік рухатися. І тоді «хочу» перетворюється на «треба», і навпаки. Дві фігури об’єднуються, і ось уже Дитина слухається Батька, а батько уважний до бажань дитини. Бо конфлікт усвідомлено й узято під контроль свідомості.
Саме тут з’являється здатність до дії, результат якої — реальне досягнення й реальний досвід.
На його основі з’являється здатність до «можу» і мотивація до подальших досягнень.
Запрошуємо до нашого центру — розвиватися разом!
Анна Шиман, психологиня, викладачка в центрі «Psyvision»
