Анна ШиманЧорновий переклад. Текст перекладено автоматично і ще не вичитано — якщо щось читається дивно, так воно і є.
Чому ми дозволяємо іншим людям ставитися до нас неповажно? Чому ми терпимо, коли нас ігнорують, використовують, коли нам зраджують і не цінують нас? Чому й далі залишаємося у стосунках, які нас руйнують?
Людина могла б жити із задоволенням, якби навчилася спиратися на себе, поважати передусім себе, відчувати й усвідомлювати свої реальні можливості. Чому ж цього не відбувається, що заважає і що з цим робити?
Розберімося, як емоційний голод руйнує наше життя!
Опора на себе — це передусім усвідомлення меж своєї особистості, своїх почуттів, думок, цінностей. Це правильне розуміння своїх можливостей, яке походить із уміння реально оцінити свої компетенції, психічний стан і кількість сил.
Спиратися на себе можливо, якщо людина має певну міру автономності, передусім психологічної. Тобто вона вміє чітко розуміти, де Я і моя територія, а де інше Я і його територія. Архетипно на це впливає образ батька в психіці людини. Тут нам дуже важливо знати, як цей образ формувався в дитинстві: через стосунки матері з батьком, через власні стосунки з батьком. А надалі — через стосунки з іншими чоловіками з оточення: друзями, колегами, начальником, конкурентами.
Новонароджена дитина психологічно злита з матір’ю, вони перебувають в єдиному психічному полі, і дитина відчуває себе його центром. Це нормальний, дитячий спосіб адаптації психіки до реальності. Дитина не знає, що мати має власну волю і сама вирішує активно включатися в її життя: годує, колише, бере на руки, коли та плаче, вкриває, заспокоює й допомагає прожити напругу чи біль.
У психіці дитини ситуація виглядає інакше: суб’єктивно їй здається, що вона і є джерелом усього, що з нею відбувається, що вона керує цим світом, адже свою матір вона сприймає як своє середовище існування, як світ довкола, з яким вона злита. Порушення в цьому періоді розвитку створюють сильну залежність від відчуття злиття й безумовного прийняття.
Якщо дитина недоотримала від матері цього відчуття, усередині сформується недовіра до світу й голод за любов’ю.
Якщо мати надто сильно зливалася з дитиною, усі її почуття були спроєктовані на дитину (а на батька дитини — ні), така дитина в глибині себе постійно відчуватиме загрозу поглинання — злиття.
Чи уявляєте ви собі, як щось, що приносить вам задоволення, раптом виходить з-під контролю, і ви починаєте від цього залежати? Таке порушення контакту породжує сильну агресію і прагнення звільнитися — тобто зруйнувати об’єкт свого задоволення.
Ці переживання такі ранні, що їх важко усвідомити. Тому ранні роки багато в чому визначають сценарії майбутніх стосунків. Голодні за любов’ю постійно шукатимуть злиття з будь-якою людиною, яка виявила хоч трохи симпатії та тепла. Її воля і право на власні ресурси не враховуватимуться, бо досі діє той самий механізм, де Я — центр світу, і ось нарешті в цьому світі мені пощастило зустріти «їжу» й заповнити нестачу.
Так ми починаємо руйнувати себе, стосунки, інших, бо бачимо в них не окремих людей, а ресурс, яким хочемо втамувати свій голод.
У другому випадку, коли злиття було надмірним, людина так само не може розрізнити свої й чужі межі, але живе з відчуттям постійного тиску з боку світу, ховається й теж відчуває голод усередині. Вона, навпаки, не дозволяє собі насолоджуватися, бо боїться розчинитися в іншій людині. Тому, коли у стосунках починається період зближення, така людина відчуває агресію. Вона може провокувати сварки й руйнувати перспективні стосунки через страх і неспроможність упоратися з відчуттям, що її пригнічують. Пояснити собі свої почуття вона не може — не вміє з ними поводитися, бо в їхньому спільному з матір’ю полі було забагато її почуттів, забагато любові. Дитині не було місця в цьому контакті, і вона звикла придушувати свій гнів чи навіть лють через те, що материнських почуттів було забагато. Вона виростає з відчуттям, що вона — центр світу, але їй не можна бути собою, світ (інша людина) важливіший.
У стосунках це призводить до того, що людина часто плутає свою територію з чужою і починає її обслуговувати: наприклад, вважає, що, не виражаючи своїх негативних почуттів, вона захищає іншого від себе, а отже — вкладається у стосунки.
Вона вважає своїм обов’язком брати активну участь у житті іншого (хоча її про це не просять — це в неї в голові є така ідея, вона так звикла), бере на себе дедалі більше справ, починає контролювати «розвиток» стосунків, не помічає, як створює всередині себе ідеальну картину і починає її обслуговувати.
Тут з’являється «ми», яке є продуктом фантазій про ідеальні стосунки. Тоді як реальна людина поруч стає невидимою у своїх потребах, проявах, бажаннях і волевиявленні. Згодом перший поступово вигорає, відчуває свою залежність від ідеальної картинки стосунків, у яку він уклав другого, поступово наростає агресія, гнів. Через якийсь час вона вимагає виходу, але оскільки вона не усвідомлюється, усе дістається іншому партнерові: або через скандал, або через пасивно-агресивні форми спілкування: ігнорування, спроби вдавати, що «ти мені не потрібен», «я сам впораюся», «я вище за це».
Що в підсумку?
Маємо тут два сценарії голодної дитини:
одна недоотримала й тепер вічно шукає «материнські груди», друга отримала з надлишком і тепер не знає, хто вона і як їй наситися, якщо «материнські груди» як образ задоволення й любові такі небезпечні, що можуть тобою заволодіти.
Ні той, ні інший сценарій не залишає шансів на здоровий обмін з іншими людьми і світом. Тут або «мені мають дати, і я чекаю, але я не гідний», або «мені мають дати, але я сам вирішуватиму, як, і контролюватиму, усе буде з моєї волі».
Як це пов’язано з батьком і межами? Напишу про це в наступних статтях.
Як розв’язати проблему емоційного голоду, який змушує порушувати межі: або тримати свої навстіж, щоб не пропустити «їжу», або руйнувати чужі, щоб отримати «їжу» так, щоб не стати від неї залежним?
Тут необхідно психологічно дорослішати. Процес дорослішання включає усвідомлення цих сценаріїв і, що найважливіше, відмову від їхньої компенсації, відмову від образ на батьків, на важке дитинство. Відмова від очікувань може принести біль і неприємні усвідомлення, почуття, але водночас і подарувати таку довгоочікувану свободу бачити навколишній світ у всьому його розмаїтті, віднайти себе, своє місце в ньому і жити своє, неповторне життя. Ухвалювати самостійні рішення (а не ті, що виростають із дитячого голоду), навчитися брати й давати, обмінюватися і завдяки цьому розвиватися.
Будьте здорові.
Анна Шиман, психологиня.
