Анна Шиман
Чорновий переклад. Текст перекладено автоматично і ще не вичитано — якщо щось читається дивно, так воно і є.
Психосинтез — концепція психічного життя людини, яку розробив італійський психолог Роберто Ассаджолі.
Психосинтез належить до трансперсональної психології.
Психосинтез застосовують у психологічній роботі з психосоматичними розладами насамперед тоді, коли їхньою причиною є глибокий і складний конфлікт між різними групами свідомих і несвідомих сил пацієнта або коли вони виникають унаслідок глибинних і болісних криз. В останньому випадку самі пацієнти не завжди усвідомлюють або правильно оцінюють процеси, що в них відбуваються.
Ключовим у психосинтезі є поняття Субособистості.
Робота із субособистостями складається з таких етапів (Руффлер, 1998):
- Усвідомлення та розпізнавання.
- Прийняття.
- Координація та трансформація.
- Інтеграція.
- Синтез.
Основними завданнями психосинтезу, за Ассаджолі, є:
- пізнання свого істинного, Вищого Я
- досягнення на цій основі внутрішньої гармонії
- налагодження адекватних стосунків із зовнішнім світом, зокрема з людьми довкола.
Центральна проблема людського життя — несвобода, удавана «роздвоєність» (Я особистісне, яке не усвідомлює і заперечує існування іншого Я — істинного, що присутнє приховано і не піддається безпосередньому усвідомленню). Насправді Я єдине. Досягти внутрішньої гармонійної цілісності, справжньої реалізації свого Я і добрих стосунків з іншими можна через такі етапи:
- Глибоке пізнання своєї особистості — дослідження нижчого несвідомого, потім середнього й вищого (психоаналіз), відкриття справжніх покликань, невідомих можливостей, які раніше були придушені
- Уміння керувати різними елементами особистості (метод дезідентифікації), що полягає в дезінтеграції виявлених шкідливих образів або комплексів (атак несвідомого) та в керуванні енергією, яка так вивільнилася, і її використанні. Нами керує все, з чим ми себе ототожнюємо, і ми можемо керувати всім, від чого ми себе дезідентифікуємо
- Пізнання свого істинного Я — відкриття або створення об’єднувального центру, щоб розширити свідомість своєї особистості до усвідомлення свого Я (рухаючись променем світла, простежити його напрямок до самого джерела світла й об’єднати нижче і вище Я).
Коли застосовують відповідні активні техніки або коли відбувається природне внутрішнє зростання, кожен етап пов’язаний із новою ідентифікацією. Наприклад, людина створює ідеал своєї особистості, що відповідає її масштабу, етапу внутрішнього розвитку та психологічному типу, і так робить цей ідеал досяжним. («Ідеал — художник, що реалізує себе через створення прекрасного»). Ідеальні моделі зачіпають основні стосунки із зовнішнім світом та іншими людьми, відбувається проєкція внутрішнього світу назовні — людина не втрачає себе в зовнішньому об’єкті, а певною мірою звільняється від егоїстичних інтересів і внутрішньої обмеженості; вона реалізує себе через зовнішній ідеал, якусь зовнішню суть. Ця зовнішня суть — не прямий шлях до вищого Я, але справжня точка дотику з ним, сполучна ланка між людиною та її вищим Я, яке відбивається в зовнішньому об’єкті і є його символом.
Психосинтез — формування або реконструкція довкола створеного нового центру нової особистості, якій притаманні узгодженість, організованість і єдність.
Процес психосинтезу можна умовно поділити на кілька етапів.
- Вибір нової особистості, до якої ми прагнемо. Ми маємо подумки уявити собі цю «ідеальну модель», бажано візуалізувати її, подбати про те, щоб вона була для нас реалістичною, а отже, досяжною. Усе розмаїття «ідеальних моделей» зазвичай можна звести до двох основних груп. До першої групи належать образи, що втілюють внутрішній гармонійний розвиток, духовну досконалість. Такі моделі ближчі інтровертам. Друга група образів утілює досконалість у певній сфері діяльності (науковець, бізнесмен, політик тощо). Такі «ідеальні образи» частіше обирають екстраверти. Головне, щоб обрана для подальшого формування «ідеальна модель» узгоджувалася з природним ходом розвитку власної особистості. Завдяки психосинтезу можна стати кращим, досконалішим, але не можна стати своєю протилежністю.
- Використання всіх наявних енергій. До них Ассаджолі зараховує насамперед сили, що вивільняються в процесі аналізу, зокрема в процесі «вивільнення» несвідомих комплексів, і прагнення до гармонії, до ідеалу, які присутні на різних психологічних рівнях пацієнта і не до кінця усвідомлені. Щоб використати енергію несвідомого, її треба спрямувати в потрібне русло, перетворити на щось інше, «трансмутувати».
- Розвиток елементів особистості, яких бракує (або які недостатньо розвинені) для формування «ідеальної моделі». Нові якості формуються двома основними шляхами: за допомогою самонавіювання і за допомогою систематичного тренування недостатньо розвинених психічних функцій, наприклад пам’яті, уяви, почуттів тощо.
- Координація і підпорядкування різних елементів психіки, усвідомлення гармонійної цілісної структури особистості. Це можна порівняти з творчим об’єднанням (синтезом) окремих звуків, мета якого — гармонійна музика.
