Психологічні стани. Страх відокремленості

Чорновий переклад. Текст перекладено автоматично і ще не вичитано — якщо щось читається дивно, так воно і є.

Психологія станів під час війни. Травма відокремлення як джерело тривоги і стагнації.

— весь час думаю про те, як хочеться повернутися в минуле, всюди почуваюся чужою. Перед очима постійно виникають картинки з минулого життя. Ось ми з чоловіком на прогулянці, сіли в затишному кафе і звично «куштуємо» одне в одного їжу. А ось ми спекотного літа поїхали за місто і ніжимося біля басейну, вбираючи пряне сонце.

— розповідає одна з моїх клієнток на черговій сесії.

— І так тужливо, хочеться плакати від безвиході! Хочеться повернутися туди, і щоб нічого цього не було (війни, переїзду, розлуки).

• Такі приємні спогади, але чому ж вони супроводжуються щемкою тугою замість радості?

• Чому десь у ділянці живота і грудей так неспокійно, так тривожно?

• Чому накочує образа, приводячи за собою свою вічну супутницю — провину?

• Чому хочеться послати все до біса і рвонути туди, у саме пекло обстрілів, навіть якщо розум кричить «візьми себе в руки»?

  Уся річ у психології.

Психіка живе за своїми законами, і людина, яка їх не знає, поринає в хаос буття. Ці закони ви можете вивчити на наших курсах.
У хаосі єдиною метою в житті стає контроль усього, що бодай якось вибивається зі зрозумілого і знайомого. Контроль, що спирається на звички «не знати», «придушувати», «витісняти», «заміщати» тощо.
Тут немає думок про «високе» — про розвиток, самопізнання, духовність, особисту силу. Тут би вижити!

Війна як чинник, що сприяє розвитку, робить свою справу. Змітає на своєму шляху все, що було так ретельно збудовано для контролю вашого життя.

Метафорично це схоже на величезний потік води, який прорвався крізь дамбу і нарешті здобув свободу.

Усі ваші почуття виринають на поверхню, нічим не стримані, а тому страшенно небезпечні.
І ось ви бачите себе на колоді чи уламку якоїсь опори, і вас несе за течією життя. Вода все ще каламутна, і повз вас пропливають шматочки життя — вашого чи інших людей.
І так хочеться схопитися за щось із минулого, щоб утриматися, щоб відновити контроль. Щоб не лишатися на самоті в цьому потоці, де кожен пливе на тому, що зумів утримати.

Невідомість викликає багато тривоги, тому що ви раптом опинилися абсолютно вільними. А свобода — випробування не для слабкодухих.

На курсах я розповідаю, що психіка розвивається за певними законами.

У немовлятстві, поки дитина ще не може впоратися зі своєю свободою, вона (якщо пощастить) емоційно зливається з матір’ю. Це таке солодке відчуття, де немає напруги, немає меж, немає роздратування і ви — одне ціле. Так само тут немає «Я» і «Ти», немає волі, немає его і немає самостійності. Ця залежність потрібна для формування емоційної сфери дитини. Однак далі на неї чекають кризи, які по спіралі ведуть її до віднайдення себе, самоствердження, успіху і пошуку свого місця у світі.
Перші роки життя в усіх минають по-різному, але пам’ять про це солодке злиття (її основа — несвідоме перебування в материнському лоні) лишається назавжди.

Тому так важко опинитися на свободі — це ставить перед необхідністю обирати свій шлях, знати, хто я є.

Пам’ять підступно веде в ці стани, в яких немає напруги, коли здається, що ти надійно захищений (а насправді — залежний).
Ті, хто з якихось причин не зміг повністю пройти етапи відокремлення в дитинстві, не зміг упоратися зі станом вигнанця, сьогодні виявилися найвразливішими перед реаліями життя.
Війна активувала всі травми, починаючи з моменту зачаття, тому що під час таких лих інстинкти дуже сильні.

Наша природна сутність бурхливим потоком спрямовується до свідомості, руйнує всі греблі й дамби, позбавляє контролю, виносить на поверхню все, що було придушене, сховане й заблоковане.

Сімейні стосунки — не виняток.

Коли двоє злилися в екстазі закоханості в одне ціле (а насправді втратили, розчинили себе), вони отримують шанс повернутися до давно забутого «щастя» злиття, де я — це ти, а ти — це я.

Війна в багатьох забрала можливість бути разом, і тепер на місце партнера прийшла свобода (разом із тривогою, страхом самотності, безпорадністю, відчаєм, жахом, відчуттям вигнанця, панічними атаками та іншими «принадами» цього періоду).
І ця травма відокремлення зараз дуже активна в багатьох. Тому багато хто не займається майбутнім, а страждає за минулим, не бажаючи дивитися в очі реальності і собі — новому.

Часто це дуже складно і страшно зробити на самоті.

Щоб рухатися далі, розвиватися, потрібна робота з психологом, який допоможе завершити відокремлення, подолати наслідки травми, перестати апатично дрейфувати серед уламків минулого життя, виростити внутрішні опори і скористатися новими можливостями, які зараз відкриті для всіх, хто їх бачить.

Звернутися по допомогу просто зараз — це найкраще, що ви можете зробити для себе.

Запрошую на курс «Практична психологія», в індивідуальну роботу та на інші заходи центру. Формат онлайн із будь-якої точки світу!

Анна Олександрівна Шиман, викладачка курсів.