Психологія комплексів. Інтроєкція та її наслідки

Чорновий переклад. Текст перекладено автоматично і ще не вичитано — якщо щось читається дивно, так воно і є.

Психологія комплексів. Інтроєкція та її наслідки. Що таке інтроєкти?

Інтроєкт — це поняття з гештальт-підходу, яке пояснює, як чужі думки й припущення про життя людина приймає за свої. Відбувається це без будь-якої критики й фільтрів, сприймається як рідне, саме собою зрозуміле і те, що, в принципі, перевіряти не треба.

Інтроєкти можуть стояти за багатьма вашими депресивними станами, страхами, тривогами, панічними атаками й нічними кошмарами.

Позитивний бік цього явища полягає в тому, що ми користуємося чужими висновками в процесі адаптації там, де нашого досвіду не вистачає, або переймаємо їх у визнаних нами авторитетних фігур. Як форма засвоєння інформації, у глобальному плані ця стратегія підвищує наші шанси на виживання.

Але є і зворотний бік медалі.

Він полягає в тому, що засвоєння інформації починається з пелюшок, коли в дитини не сформовані навіть зачатки критики й розуміння того, хто Я, а також усвідомленого розуміння, «що для мене добре, а що погано», «що для мене правда, а що брехня». Отже, з самого немовляцтва дитина бере на віру всі слова старших, яких вона сприймає як авторитетів або які принаймні переважають її силою і знаннями. Насамперед це батьки, бабусі й дідусі, дядьки й тітки, друзі й знайомі, які входять до сімейного кола спілкування. Загалом усі ті, кого дитина часто бачить у себе вдома чи в гостях, чує від них ті чи інші фрази, повчання, зауваження, бачить реакцію на свою поведінку або на те, що відбувається довкола. І проблема в тому, що не треба мати багато мудрості в голові, щоб повчати дитину, — вона вірить значущим для неї дорослим за замовчуванням. Особливо батькам. Вони для неї як божества. Їм не можна не вірити.

І ось, завдяки описаним вище складникам, дитина починає несвідомо вбирати інтроєкти від дорослих, приймаючи їх за свої думки й за істину в останній інстанції.

Інтроєкти часто містять узагальнення на кшталт «усі люди», «увесь світ», «усі так думають / усі так роблять». А потім, на консультації, психолог ставить людині запитання: «Хто конкретно так робить?». І тут виявляється, що людина не може відповісти, на кого ж вона рівнялася всі ці роки, просто роблячи автоматичні вибори й спираючись на фразу з дитинства «усі так роблять».

Інтроєкти бувають і про заборони, про поділ на «чорне» і «біле», де можна бути інтелектуалом, але аж ніяк не емоційно розвиненою людиною, і взагалі «нікому не можна показувати почуття», «довіряти можна тільки своїм» тощо.

Знайомо?

Інтроєкти бувають про повинність, коли фрази мають чіткий посил. Дитині навіюють, що і кому вона винна: «хороша донька має бути такою-то», «хороший син має бути таким-то», «хороша господиня має все встигати», «хороша мама не має відходити від дітей» тощо.

Це все з життя, з історій людей, які приходять на консультації і в тривалу роботу.

То в чому ж проблема інтроєктів?

Інтроєкти не враховують особливостей характеру й темпераменту особистості, її індивідуальних рис, які можна об’єднати в поняття Істинного Я. Це — як одягати і хлопчиків, і дівчаток в однаковий одяг. Можливо, до певного віку це й мине безслідно для емоційної сфери людини, але з часом і внутрішній світ, і гормональний фон почнуть вимагати іншого одягу й інших барв — одних для дівчат, інших для хлопців.

Інтроєкти ж стрижуть усіх під одну гребінку.

Дорослий міркує: «мене так виховували, і я виріс нормальною людиною» (що взагалі-то не факт) і починає передавати власний досвід дітям. Адже коли ми робимо вибір на основі Істинного Я, ми робимо вибір, спираючись на власні індивідуальні особливості, справжні почуття й відчуття, на свій внутрішній голос, на свою інтуїцію. І, отже, наш вибір відповідатиме тому, чого хоче наш внутрішній світ, його справжнім потребам. Якщо ж вибір ґрунтується на хибних потребах, за якими стоїть не ваше єство, а інтроєкти, що спираються на чиюсь суб’єктивну думку й узагалі не в’яжуться з реальністю, то тут починає страждати особистість.

Наприклад, якщо хтось із батьків не приймає свого ірраціонального боку, своїх емоцій, то він може почати вчити дітей, що емоції — це погано, це заважає жити, їх треба ховати тощо. Хтось із родини міг обпектися на підприємницькій діяльності, а потім усе подальше життя розповідати нащадкам, що чесно не заробиш, що система «прогнила» тощо. І потім діти, спираючись на ці інтроєкти, не зможуть побудувати свій бізнес — вони весь час чекатимуть підступу від «прогнилої» системи.

Інтроєкти ми знаходимо в усіх сферах життя людини.

Що з цим робити?

Працювати над виявленням інтроєктів і заміною старих, деструктивних послань на нові — конструктивні, які враховуватимуть потреби Істинного Я, і це дасть змогу жити своїм життям, наповненим енергією і сенсами. Насамперед це робота з комплексами: батьковим, материнським, комплексом неповноцінності й зверхності, комплексом вини, образи, комплексом хорошого сина й відмінниці, комплексами рятівника й героя. Пропрацювавши ці комплекси, людина звільняється від рамок і обмежень, за якими стоять інтроєкти, що часто підкріплені лише суб’єктивною думкою когось зі старших і авторитетних для вас людей із вашого дитинства чи юності.

Про комплекси, їхній вплив і про те, як із ними впоратися, ми докладно говоримо на онлайн-курсі «Свобода від комплексів».

Звільнившись від впливу інтроєктів, ви дезактивуєте комплекси й зможете вільно обирати те, чого хочеться вам, зможете казати людям «так» чи «ні», виходячи зі своїх почуттів і висновків, а не тому, що «не можна перечити старшим», «старших треба поважати», «не можна відмовляти мамі / татові / бабусі». Ніхто не сперечається з тим, що треба поважати й любити інших людей, але при цьому треба не забувати поважати й любити себе. Інтроєкти цього не передбачають.

Тому й варто всі глобальні зміни в житті починати зі зміни своїх переконань, проводити їхню ревізію й перегляд.

Запрошую зробити це разом!

Петро Олександрович Полященко, викладач центру PSYVISION