Анна Шиман
Чорновий переклад. Текст перекладено автоматично і ще не вичитано — якщо щось читається дивно, так воно і є.
Про відповідальність.
Точніше, про її відсутність.
«Хороші люди» (це ті, кому не можна бути поганими) часто стають жертвою своєї «хорошості».
Вони не вміють сказати «ні», не беруть потрібного часу на ухвалення рішень, одразу погоджуються з усіма й на все, а потім тягнуть на собі непомірний тягар зобов’язань. Які рано чи пізно доведеться кинути або виконати будь-якою ціною.
«Хороші люди» не поважають і не люблять себе. А тим паче — оточення.
«Хороші люди» здебільшого переповнені різними токсичними й деструктивними почуттями: помста, ненависть, біль, образа, заздрість тощо.
Проте ці почуття такі важкі, що їх доводиться всіляко від себе відсікати, витісняти й складати в оточення.
Наприклад, у матір чи батька. Яких ідеалізують настільки, що вони починають набувати «божественної» (архетипної) природи. Часто, будучи вже дорослою, людина й далі керується в житті своїми дитячими, інфантильними стратегіями. І тоді люди довкола перетворюються на об’єкти, яким відводиться завдання виконувати різні функції.
«Хороші люди» дуже часто використовують інших і при цьому перебувають в ілюзії, що це і є любов або нормальні стосунки. І найцікавіше — вони часто бояться, що їх використають. Так само вони розглядають і себе. У вигляді «функцій», яким, щоб заслужити схвалення, любов, прийняття чи турботу, необхідно бути корисними. Такий ось парадокс: страх бути використаним з одного боку і неможливість не бути використаним — з другого. Неможливість тому, що такі люди живуть за принципом «любов треба заслужити», адже в глибині душі вважають себе негідними отримувати її від оточення без умов.
Увесь світ набуває чорно-білих барв, і крізь ці крайнощі «хороша людина» оцінює свою реальність.
Хороша вона найчастіше не тому, що так обрала, і не тому, що з нею можна бути щирим, чесним, відкрито заявляти про свої потреби.
Ні. Нічого такого з «хорошою» людиною не можна.
Бо головна її мрія, її сенс життя — це НІКОЛИ не бути, як «жахливий тато» (деспот, тиран, слабак тощо) або як «погана мама» (мачуха, егоїстка, слабачка, критиканка, суперниця тощо).
А отже, така ось «хороша людина» приречена.
І той, хто поруч із нею, так само приречений.
Обслуговувати її самооцінку (бо вона часто дуже низька), обслуговувати її образу, нескінченно контейнувати її гнів, злість, заздрість і ненависть.
Приречений на роль того, хто любить беззастережно (а отже — когось несправжнього, хто не може бути собою в цих стосунках). Приречений, бо варто вам лише хоч трохи проявити себе, заявити про свої потреби, відмовити чи повестися не за сценарієм, як ви одразу опинитеся похованим живцем під другим полюсом. У «чорному» списку «хорошої людини».
Під полюсом «праведного гніву» нашої «хорошої людини». А ще її образи, пасивної агресії, яка змушує збільшувати дистанцію, часом аж до розриву.
Адже вона так вірила, що ви зумієте підтримувати її ілюзію грандіозності й хорошості.
«Хороші люди» майже завжди в глибині душі вважають себе зовсім не такими, негідними. Вони дуже цього соромляться, і поруч із ними ви ризикуєте дуже скоро перетворитися на звалище токсичних відходів (якщо ви не професійний психолог), обслуговуючи їхні неврози, підлаштовуючись під їхні звички й пасивно-агресивні форми самовираження.
Своєю високою напругою токсичні люди регулюватимуть ваші стосунки, використовуючи вас як своєрідну «милицю». А потай, хтиво мріючи заволодіти вами й нарешті самоствердитися. Помститися і зробити з вами все те, що вони роблять із собою у внутрішньому світі. Або те, що робили з ними в дитинстві їхні батьки. Позбавити вас сили, успіху, задоволення і стати вашим повноправним господарем.
Як колись хтось так само позбавив їх права на життя, свободу і прояв власної волі.
Часто «хороші люди» самі є рабами своїх внутрішніх тиранів, критиків і деспотів.
Найважче в психологічній роботі з «хорошими людьми» — це їхнє прагнення сприймати світ крізь призму домінування і підкорення. Вони завжди мають бути «зверху», бо сильна людина поруч загрожує обрушити їх на другий полюс, який, звісно ж, дуже неприємний. А якщо поруч справді сильна людина, то «хороша людина» пропонує себе як функцію, часом повністю розчиняючись і віддаючи всю свою силу. Потрапляючи у стан безпорадної «жертви».
Що, безумовно, несе свої вигоди такій людині.
Про це ми докладно говоримо на базовому курсі «Практична психологія».
«Хорошим людям» бажано вчитися психологічно дорослішати, брати відповідальність, учитися домовлятися.
Проте під час занурення, проходячи крізь шари негативного полюса, завжди є ризик, що «хороша людина» не витримає напруги й обере далі обслуговувати свої ранні травми. А отже, просто піде. Зі стосунків, з контакту, з партнерства, з перспективних проєктів. З життя, яке може загрожувати процвітанням і успіхом.
«Хороші люди» так потребують любові, що бояться будь-яких натяків на неї. Адже це може призвести до втрати теперішнього сенсу життя.
Відповідальність — це поняття, яке ми докладно розбирали на програмі «Моє життя — мої правила».
Відповідальність — це найперше, що потрібно для процесу дорослішання і виходу зі стратегій виживання.
Відповідальність — це готовність долати труднощі, шукати можливості досягти поставленої мети на обраному шляху.
Відповідальність перед собою, за себе, за своє життя — зовнішнє і внутрішнє.
Як правило, відповідальність за себе недоступна «хорошим людям», які сприймають світ крізь чорно-білий екран крайнощів.
І найважливіше тут — учитися розвертати себе, свої зусилля насамперед на своє життя, на свої почуття, вибори та вчинки.
А що для вас відповідальність?
Запрошую на наші заходи й програми, де є можливість разом дізнатися про внутрішній світ людини.
Анна Олександрівна Шиман, викладачка центру.
