Анна ШиманЧорновий переклад. Текст перекладено автоматично і ще не вичитано — якщо щось читається дивно, так воно і є.
Сьогодні поговоримо про втому й дефіцит енергії.
Що робить людина, коли відчуває втому, брак сил і енергії?
Майже завжди до неї приходить «рятівна» думка про економію. Адже це логічно — якщо сил і так мало, їх треба економити. Проте логіка без розуміння психології та психічних процесів призводить до ще більших втрат енергії.
Як це проявляється?
Хочеться спати, немає сил на звичайні дії, з’являється розсіяність, забудькуватість. На перших стадіях енергетичного дисбалансу людина може відчувати роздратування й злість. Так вона намагається боротися з відчуттям безсилля всередині. Хтось «бере себе в руки», і його вистачає на якийсь час. А після цього людина, як правило, почувається ще виснаженішою, і саме тут неодмінно прокидається жалість до себе. На глибших стадіях дисбалансу жалість, мов іржа, роз’їдає волю, і людина опиняється в «енергетичній ямі». Виходу з неї вона не бачить, і тому в її свідомості оселяється думка, що їй потрібен хтось, хто допоможе зрушити з місця й вибратися.
Однак непідготовлені помічники ризикують потрапити в цю яму разом із нею. Допомогти людині, яка перебуває в жорсткому режимі економії, дуже складно. У цей момент вона нестабільна, нестійка, і краще направити таку людину до фахівця.
То як же допомогти самому собі відновити саморегуляцію, «вийти з присмерку», і чи можливо це?
Так, це можливо — привести себе в такий стан, коли стороння допомога йтиме на користь, а сама людина перестане бути «вирвою», що поглинає енергію.
Щоб мати змогу собі допомогти, треба засвоїти кілька ідей:
1. Людина — це провідник енергії. Тобто енергія (ресурс) підключається до людини, коли вона готова діяти. Енергія завжди дається для дії.
2. Якщо енергію не було витрачено на дію, вона:
а) витрачається на створення ілюзій і підживлення Его;
б) відкочується назад, у несвідоме, і підсилює інстинктивну частину, об’єднується з нею;
в) витрачається на цілі й справи тих, хто поруч;
г) іде на конфлікти й скандали, запускаючи негативні маятники й цикли у стосунках зі світом і людьми.
3. Що менше енергії, то більше потрібно вольового впливу на самого себе. Тут «хочу / не хочу» не працює і є непозволеною розкішшю. Це рівень виживання, який регулюється або страхом, або «треба» — яке людина виконує з власної волі. Долає себе й потроху рухається до виходу з ями.
4. Що більше справ, то більше з’являється енергії. Це звучить дивовижно, але якщо пам’ятати про перший пункт, стає зрозуміло: що більше ви економите сили, енергію, то менше їх стає.
Тому, щоб упоратися, людині потрібно розвернути свої думки в цьому напрямку, узяти відповідальність за свій стан, налагодити режим дня й почати регулярно виконувати необхідні справи, щоб стабілізувати свої будні.
Коли це вдасться, можна переходити до невеликих і короткочасних «хочу», які треба перетворювати на цілі й негайно втілювати.
Цей процес «хочу — роблю» підвищує самооцінку, повертає відчуття контролю над своїм життям, і в результаті потроху починає прокидатися мотивація до довгостроковіших цілей.
Звісно, треба пам’ятати й про тіло: займатися спортом чи робити зарядку, налагодити харчування й сон.
Разом це дасть ту необхідну базу, щоб спиратися на себе, і допоможе стабілізувати рівновагу. І тільки після цього здатні запуститися механізми саморегуляції.
Чому?
Тому що повернення невикористаної енергії в глибини несвідомого активує інстинкти, а разом із ними — страхи й навіть паніку. Через страхи психіка виходить із балансу, і людина провалюється в «енергетичну яму», де їй ніхто не може допомогти, бо вся енергія йде на компенсацію і боротьбу зі страхом і панікою. І на підтримку ілюзії рівноваги, на створення картинок, де «я молодець», «нічого страшного». На компульсивні дії, які розсіюють тривогу й паніку, не розв’язуючи головного завдання — відновлення психоемоційної рівноваги.
Тому раджу стежити за рівнем своєї енергії, дякувати тим людям поруч, чиї цілі ви втілюєте (бо своїх у вас немає), відшукати всередині жалість до себе й змінювати, викорінювати цю якість, бо вона розчиняє волю. Робить людину слабкою, безвідповідальною та схильною до залежностей.
Подивитися на своє життя реалістично й знайти, чим заповнити свій день, для початку виконуючи не «великі й грандіозні», а звичайні, повсякденні справи.
Усім сил.
Анна Шиман, психологиня, ведуча програм Центру «Psyvision»
