Анна ШиманЧорновий переклад. Текст перекладено автоматично і ще не вичитано — якщо щось читається дивно, так воно і є.
Життєвий успіх і розвиток особистості.
Удача й везіння для багатьох — незбагненні явища. Проте немає такої людини, яка не мріяла б, щоб вони стали частими гостями в її житті. Навіть найзатятіші скептики й ті, хто зневірився в успіху, втомлені й недовірливі, десь у глибині душі носять надію на щасливий кінець.
Що ж таке «везіння» і чи залежить воно від самої людини?
Давайте розбиратися.
Багатьом відомі історії про щасливі збіги, на які, здавалося б, вплинути майже неможливо. Але тут зізнайтеся собі, що насправді вам цього дуже хочеться. Якщо ні — не читайте цю статтю: крім роздратування, вона не викличе у вас жодних емоцій.
Перша помилка людини, яка хоче стати улюбленцем фортуни, — бачити світ так, ніби всі блага перебувають зовні, в інших. Тому виникає намір вступити з власниками благ у контакт і ці блага привласнити. Чому саме привласнити — читайте далі.
Такий світогляд зумовлений кількома чинниками:
- егоцентризм та інфантилізм, з яких випливає злиття людини зі світом, а отже — неможливість розуміти себе як окрему істоту і складність із тим, щоб визначити своє місце в довколишньому світі. Такий стан справ змушує людину уявляти, що саме вона і є центром світу, а отже — з її бажання все має статися так, як вона хоче. Але світ влаштований так, щоб людина розвивалася, ставала сильнішою і стійкішою, вчилася спиратися на саму себе. Інфантильна людина не має «себе», в неї не розвинена самосвідомість, немає стійкої структури світогляду, фокус на собі, і вона не здатна побачити себе окремою, зі своєю територією, своїми можливостями, своїм місцем у світі таких самих людей, як вона. Тому, коли вона стикається з «невезінням», з неможливістю задовольнити свої бажання, вона не може погодитися зі своїм безсиллям і починає вимагати (це і є бажання привласнити те, що тобі поки не належить). При цьому вона починає розуміти, що існують якісь сили, які їй цього не дають (а іншим — так! адже в них це вже є). Ці сили вона сприймає як щось зовнішнє і починає їх ідеалізувати. Тут у людини два варіанти: визнати, що вона не може впливати на все, і зустрітися зі своєю звичайністю, своїми реальними межами й можливостями. Але це завдає болю і викликає сильні почуття. Тому майже завжди людина захищає свою свідомість за допомогою другого варіанта — формування психологічних захистів. Так з часом вона втрачає зв’язок із реальністю і далі уявляє себе всемогутньою і всесильною, витрачаючи на це величезну кількість енергії.
- Та все ж, стикаючись з обмеженнями, людина доходить розуміння, що існують якісь сили, про які вона не знала і які впливають на те, що відбувається. Тут вмикається наступний чинник — віра в щось більше, ніж я, від чого я залежу. Віра плюс егоцентризм породжують у людини ворожість до цих сил, адже сама по собі залежність від чогось — це втрата себе й контролю, це небезпечно і викликає інстинктивну агресію, яка лишається в підсвідомості, закрита захистами психіки. Тут людина ще дуже далека від розуміння того, що контроль вона має здійснювати на своїй території, тобто — на території своєї особистості. Її «Я» ще не відокремлене, вона все ще відчуває себе центром світу. Так людина починає боятися зовнішніх сил, від яких залежить, і знову постає перед вибором своїх стратегій. Вона може вирішити, що здатна привласнити ці сили, і часто такі люди звертаються до езотерики, магії в пошуках «чарівної палички», яка виконає всі їхні бажання. Або ж людина стає забобонною, наповнює життя ритуалами, сенсу яких до кінця не розуміє. Виконуючи ритуали, вона потай сподівається, що «якщо буде хорошою», всі її бажання справдяться. Ви помітили, що в глибині душі людина все ще не хоче відмовлятися від наміру отримати щось — і саме так, як вона це бачить?
- Щоб не відмовлятися від відчуття всемогутності, людина створює ілюзії, де вона «могла б, але це просто не варте її уваги», де вона ховає від самої себе свої бажання, бо не здатна змиритися з тим, що не може впливати на швидкість чи можливість їх здійснення. Вона створює ілюзію власної цінності, коли стикається, наприклад, з відмовою у стосунках чи в роботі. За допомогою таких міркувань, як «усім жінкам потрібні тільки гроші», «працювати на дядька — це принизливо». Хоча водночас такий чоловік потребує грошей, живе в кредит або дуже хоче сім’ї чи стосунків. Такі ілюзії допомагають не зустрітися з реальністю, в якій очима жінки він бачиться бідним, лінивим, безвідповідальним і несимпатичним, не викликає бажання й інтересу. Де в очах начальника він бачиться людиною без реальних компетенцій, зате з великими амбіціями та вимогами до гарантій. Щоразу, коли ви хочете отримати гарантії від когось, крім себе, це означає, що удача й везіння не на вашому боці — ви в це не вірите.
Як же тоді бути?
Погляньмо, що нам розкажуть доступні джерела:
Удача інакше звучить як Фортуна. Це ім’я носить богиня, про яку ми знаємо з міфів.
Форту́на (лат. Fortuna) — давньоримська богиня удачі й непередбачуваності долі. У перекладі з латини Фортуна (лат. Fortuna) означає «доля».
У Долю нормальна людина не вірить, звісно! Тому поспішає до ворожки або намагається розв’язати своє питання іншим, нетрадиційним способом. Воно й зрозуміло — адже традиційні способи надто складні для розуміння, а тим паче — для втілення. Тому людина витрачає ще більше енергії і ще сильніше віддаляється від реальності. Розплата настає «потім», а сьогодні й зараз можна й далі вірити в «диво» (але при цьому не вірити в долю).
Які ж способи традиційні?
Спробуймо їх перелічити:
- відмовитися від ідеї, що ви — центр світу і все у світі існує для вас, через вас;
- розвивати самосвідомість і формувати здорові межі особистості, спираючись на свої реальні компетенції, можливості й сили;
- навчитися бачити свої можливості в кожну мить, бачити бажання і формувати з них досяжні для вас цілі;
- жити «тут і тепер», а не «там і тоді» — не шкодувати про минуле (його не змінити) і не тривожитися про майбутнє (воно ще не настало і дуже залежить від того, що ви робите в теперішньому);
- почати діяти, хоча це найскладніше. Майже всі люблять перебувати у своїх уявленнях, фантазіях, ілюзіях, де вони відчувають повну владу над світом і над людьми (хоча далі вашої голови це не поширюється);
- якщо потрібні гроші — вчитися їх заробляти, якщо хочеться сім’ї — вчитися будувати стосунки, якщо хочеться подобатися — працювати над своєю зовнішністю, роблячи найкраще з можливого (а не страждати через фактуру, генетику, «не той» ніс, форму губ, «широку кістку» тощо);
- навчитися бачити різницю між тим, «хто я є», і тим, «що я роблю» — це називається знайти себе.
Фортуна, тобто Доля, існує як даність і містить усі можливості для життя. Тільки не того життя, яке ви малюєте у своїх фантазіях про «тихий рай, де не треба напружуватися». А того, що закладене у вас природою у вигляді потенціалів, які й називають «призначенням людини».
Улюбленцями Фортуни стають не ті, хто за нею женеться, закинувши розвиток своєї особистості, дім, роботу, сім’ю. І не ті, хто шукає «торговців Фортуною» серед безмежних масивів інформації в мережі або порівнюючи сяйво, що йде від учителів та інших гуру.
Фортуна любить працьовитих і життєрадісних людей, які не чекають гарантій, не рахують вкладень до результату, працюють над своїми недоліками, навичками. І найголовніше — вони діють. Діяльність допомагає отримати реальні результати, які бачать люди довкола вас. Тим самим ви заявляєте про себе. Це ризиковано — це може не сподобатися, це може зачепити, порушити чужу територію з різними наслідками. Але саме ризик, який є не чим іншим, як відмовою від своїх уявлень і контролю, саме його так любить Фортуна і щедро обдаровує таких щасливців дивовижними збігами та здатністю опинитися в потрібний час у потрібному місці.
Не шукайте Фортуну, займіться собою. Вона сама з’явиться, коли ви будете готові.
