Анна Шиман
Чорновий переклад. Текст перекладено автоматично і ще не вичитано — якщо щось читається дивно, так воно і є.
Про випадковості в досягненні результатів.
Ми часто стикаємося з тим, що наші цілі здійснюються легко. І здається, що це відбувається без найменших зусиль із нашого боку.
Що ми кажемо в таких випадках?
«Само вийшло», «так сталося», «це випадковість».
Люди часто, свідомо чи ні, не хочуть визнавати, що самі вплинули на результат.
Чому так?
Бо з раннього віку в людині формуються переконання, які стають дороговказом у її соціальному розвитку. Здебільшого, як показує практика, усередині ми всі трохи «недо..»:
недостатньо розумні, недостатньо активні, недостатньо значущі, недостатньо компетентні.
Надмірна критика в дитинстві, брак похвали й схвалення чи жорстке виховання призводять до того, що дитина перестає отримувати задоволення від результатів, яких досягає легко.
З часом вона починає вважати їх малоцінними порівняно з тим ідеальним образом, що формується під впливом авторитетних дорослих, які її оточують.
Усередині жорстко прописується сценарій страждання і «недо»-статності.
«Я недостатньо хороший, щоб це мати»
«Я не вартий»
«Я не зможу, у мене не вийде»
«Я ще недостатньо компетентний (я ще не здобув схвалення ВСІХ)»
І т. д.
Але трапляються просвіти, і людина вловлює стан, коли вона і світ у рівновазі.
І тоді отримує бажане без особливих видимих зусиль. І все одно не вірить, що це її заслуга.
Людина вічно комусь винна й постійно почувається недостойною. Винна всім, крім себе. Вона боїться, що її викриють, що вона недостатньо багато працює й недостатньо страждає на шляху до результатів.
Що ж виходить у такому сценарії?
Ціна досягнення — це страждання й почуття провини перед тими, кому, як нам здається, ми винні і хто нас оцінюватиме, схвалюватиме й любитиме.
Звісно, за таких умов задоволення приходить ненадовго, і колесо білки крутиться далі.
Деякі люди майже не орієнтуються у власному внутрішньому світі й мають труднощі з тим, щоб керувати власним життям.
Психіка влаштована так, що внутрішнє притягує зовнішнє, і аж ніяк не навпаки.
Що ж робити?
Для початку — досліджувати себе, свій внутрішній світ.
Допоможе вивчення психології, яке дає змогу побачити свої внутрішні «магніти», що притягують ті чи інші обставини. Далі, побачивши й прийнявши ці «магніти», людина отримує можливість щось із цим зробити й свідомо керувати власним життям.
Важливий аспект подолання страждань — прийняття власної недосконалості.
Коли ми намагаємося щось «сховати» від самих себе — свої страхи, негатив чи «неправильні», «недостойні» частини своєї особистості, потяги, — то «боремося» з цим у людях, які нас оточують. Прагнемо виправити їхні «вади» або йдемо зі стосунків, бо нас переслідують біль і дискомфорт від цих проявів.
Ми хочемо мати поруч досконалих людей, хочемо комфорту для Душі та емоцій.
Ми точно знаємо, якими мають чи не мають бути люди поруч із нами.
Навіщо?
Щоб не стикатися з недосконалістю всередині себе.
Світ справедливий і досконалий. Усе вже на своїх місцях і відбувається правильно.
Негативні реакції — це лише реакції на власну внутрішню «недосконалість», яка, по суті, не є чимось жахливим чи поганим. Недосконалим цей зміст роблять наші переконання, заборони, настанови й думки про власну «поганість» і «недостойність».
Він лише здається таким крізь призму непомірних вимог до себе!
Плануйте й творіть своє життя довкола своїх потреб, цілей і бажань. Замість того, щоб воювати з вітряками відображень у світі.
Дослідіть свій внутрішній світ, свої схильності, переконання й думки, які змушують оцінювати себе як недостойних чи поганих.
Недосконалість — це «замерзле» місце у внутрішньому світі, і змінити його можна, якщо прийняти його таким, як є.
Ми не Боги, а тільки вчимося ними бути!
Приходьте разом розвиватися й зростати, зустрічатися й знайомитися з власною досконалістю та недосконалістю разом із Центром системного розвитку особистості «Psyvision»
Анна Олександрівна Шиман, викладачка центру.
